Люди! Цюріх – найкрасивіше місто з усіх, де я була! Нижче, як зазвичай багато фото. Хоча, напевно, вони не передадуть всієї його краси.
Але спочатку я розповім про три речі, які здивували мене, як тільки ми приїхали в місто.
Ні, почну з аеропорту.
Ні, з літака.
Так.
Іноземної авіакомпанією ми летіли вперше. Транзитом через Європу теж. Про транзит я розповім потім, це ціла історія. Всі 4 перельоту були різні літаки – все боїнги, але різні. Авіакомпанія Swiss-air. Замість стюардес, що показують виходи, вдягання масок і т.д. нам показували мультик про сім'ю, яка подорожувала літаком і постійно потрапляла в надзвичайні ситуації (і, зрозуміло, з крижаним спокоєм їх долала). Харчування було якесь неповноцінне. На тригодинних рейсах (між Москвою і Цюріхом) годували вегетаріанською їжею. І ніяких тобі салатиків, м'ясних нарізок. На часових (між Цюріхом і Римом) давали або бутерброд, або морозиво. Ну, і, звичайно ж, швейцарський шоколад.
Такий же шоколад як бонус давали і в "Макдональдсі" (вже в центрі міста), куди ми доїхали з аеропорту всього за 10 хвилин, а якщо б вибрали швидкісну електричку, то за 6.
В "Макдональдсі" мене здивували 3 речі. Перше – це ціни. Цюріх – один з найдорожчих міст у світі. За 3 гамбургера з яйцем (у Парижі такий коштує 1 євро), чай і сік ми заплатили майже 1000 рублів. Друге – це туалет, куди вхід був суворо за чеками. Коли я туди прийшла, нікого, хто б перевіряв чеки, я не знайшла, але там був домофон. Довго шукала на чеку, яку комбінацію набрати, прикладала чек, поки з туалету не вийшли дівчата. Добре, що вихід був вільний. Чоловік туди так і не потрапив. Потім в іншому місці пароль дізнавалися вже заздалегідь. І третє – це сушарка для рук, який я ще не бачила, туди дуже страшно було опускати руки. І не спроста, оскільки їм там не сильно комфортно. Сушилку представляю вашій увазі. Будете сміятися над моєю совковість.
Поснідавши, ми пішли гуляти. Часу, на жаль, було менше, чим би ми хотіли – всього годин 5.
Спочатку гуляли по вулиці з закритими магазинами, найбільшими банками. Скрізь стоять рослини в різнокольорових діжках. Малюнки намальовані відомими й не дуже художниками і чогось присвячені. Навіть Росії.
Потім подивилися декілька церков. Всередину зайшли тільки в одну, тому що скрізь йшли служби і нікого не пускали (як я зрозуміла зі своїх подорожей, протестанти дуже не люблять, коли під часлужби хтось заходить, навіть охорону ставлять, а ось католики зовсім не проти). Назви церков писати не буду (тим більше, що я їх не вимовлю), просто покажу головні собори міста.
Це колишній чоловічий монастир.
А це жіночий монастир. І вони з попередньою церквою змагалися. У цій церкві вітражі Марка Шагала. Дуже хотілося подивитися.
А у цієї найбільший у Європі циферблат годинника.
Потім піднялися на оглядовий майданчик. Фотографії нижче – з неї.
Потім трохи погуляли вздовж річки і вийшли до озера. Там-то і почалося найкрасивіше. Лебедів годувати не стали – дорого. Поїхали кататися на кораблику. Взяли саму коротку прогулянку 1,5 години, але вражень нам вистачить надовго.
Далі фото без коментарів.
Гори вдалині.
І ще кілька кумедних картинок і приємних дерев.
Доброзичливі жителі Цюріха – все махали руками!
І наостанок панорама міста, вид з озера.
